Олександр Носаль

Виконавчий директор МЦР, засновник

Олександр Носаль: Реформи та громадянське суспільство

Усім відомо, що в Україні держава вкрай неефективно виконує свої основні функції. Добровольці в АТО, активісти та різноманітні громадські організації, волонтери, що забезпечують фронт та допомагають внутрішньо переміщеним особам – всі ці структури громадянського суспільства не просто контролюють державу, як це прийнято в цивілізованих країнах. Фактично вони виконують безліч прямих державних функцій і роблять це набагато ефективніше за бюрократизований, немодернізований, отриманий у спадок радянський державний апарат.

Саме такі організовані групи і є тією рушійною силою, що не дозволила і далі не дозволяє країні скотитися в прірву, дає можливість гідно пройти всі випробування, з якими зіткнулася сьогодні наша країна.

upload-RIAN_01113666.HR.ru-pic4_zoom-1000x1000-96297

З точки зору громадянина України, як споживача суспільних послуг, держава є корумпованою, відсталою, ворожою до звичайної людини. Натомість, якщо поглянути на ситуацію з точки зору бюрократії, то система працює як годинник. Наша держава була створена чиновниками, для чиновників і заради чиновників. Це саме та класична «держава з обмеженим доступом» за визначенням Дугласа Норта, яку нам нарешті треба перетворити на «державу з відкритим доступом» – суспільство з рівними можливостями для усіх.

Разом з корумпованим державним апаратом наш тяжкий спадок – чи не вся історія XX-го століття: революції та війни вбили найкращих синів і дочок України, знищили, в значній мірі, генотип нації. А саме існування в умовах СРСР було показовим прикладом негативного відбору, коли нещирість, обман, підлабузництво були запорукою якщо не успіху, то принаймні виживання. Пам’ятаєте приказку: «Ініціатива карається»? Це все звідти і це все, на жаль, буде ще довго нам заважати. Але з усім цим ми маємо жорстоко боротись. Вичавлювати по краплині.

Та найстрашніше не те, що немодернізована та корумпована система є ворожою до простого громадянина. А те, що в умовах економічної кризи та зовнішньої військової агресії такий вкрай неефективний державний апарат ставить під загрозу саме існування України. Прямо на наших очах спрацьовує простий універсальний принцип: українська держава або еволюціонує, змінюється, стає ефективною, або просто зникає. Проста теза: або є реформи, або немає України. І це вже не якісь гучні фрази чи панічні застереження. Ми бачимо, що це реальність: частина держави окупована, частина – анексована, зовнішній борг катастрофічно зростає, економіка на межі дефолту.

То що ж мається на увазі під реформами, про які зараз не говорить тільки лінивий? І з чого треба починати? Українські реформи по своїй суті не є чимось унікальним, це саме ті пост-комуністичні трансформації, які успішно здійснили країни Східної Європи, Балтії та, в недалекому минулому, Грузія. Як не прикро це визнавати, але Україна цей час згаяла. 24 роки перехідного періоду завершились переходом в глибоку кризу. Та в цьому нема нічого дивного: саме через неефективність системи і її управління СРСР як державне утворення припинив своє існування. То чому раптом державний апарат успадкований від уламка Радянського Союзу – УРСР має виявитися ефективним? Якщо ж до цього додати ще той факт, що за ці 24 роки бюрократія зрослася з великим капіталом і породила те, що прийнято називати олігархією, то ми уявимо повну картину і масштаб того, з чим маємо справу.

Спільним для усіх успішних пост-радянських реформ є те, що всі вони – радикальні, всеохоплюючі, глибокі, тотальні. В глобальній системі, де все пов’язано, неможливо змінити якийсь окремий компонент. На прикладі багатьох країн доведено, що напівкроки, половинчасті реформи – це гірше ніж взагалі нічого не робити. В такому випадку дискредитується сама ідея модернізації і реформ, які так або інакше доведеться проводити.

Дерегуляція – основний стрижень ліберальних реформ, їх наріжний камінь. Роль держави в суспільних відносинах має бути радикально скороченою, адже ми говоримо не про абстрактну ідеальну державу, а про сучасний український державний апарат. І ми прекрасно розуміємо, навіщо і на чию користь держава у вигляді бюрократії втручається в суспільне життя і економічні процеси. Допоки у державної машини є такий широкий спектр повноважень: дозвільних, регуляторних і т.д. – у чиновників завжди буде спокуса ними скористатися у власних корисних інтересах або у інтересах капіталу, що за ними стоїть. Корупцію не можна подолати тільки боротьбою з корупцією. Знову ж таки, ми маємо справу з системою, і змінювати треба систему в цілому, а не окрему її частину або її прояви. Треба доносити до людей прості речі: хочеш бути багатим – іди в бізнес, заробляй. Державна служба – служіння своїй країні, своєму народові. Тут не заробиш мільйонів, але має бути забезпечений гідний рівень життя. В той же час для бізнесмена держава має створити максимально зручні умови для роботи та розвитку – просто не заважаючи та забезпечуючи рівні умови для усіх.

Критики дерегуляції часто закидають один і той же аргумент: дерегуляція призведе до значного скорочення держслужбовців, викине на вулицю людей, для яких ця робота по суті є засобом для виживання. Але подивимося правді в очі: яка зараз середня зарплата чиновника? 100-150 євро. У міністрів – 300. Так ми навпаки рятуємо цих людей: маючи власний бізнес, або працюючи в приватній структурі вони зароблятимуть як мінімум на порядок більше.

Надзвичайно важливим є сам дух реформ. Форми і методи можуть бути різними, залежно від специфіки кожної країни чи урядової програми. Тут немає алгоритму чи якогось єдино правильного шляху, але самим духом реформ має бути просякнуте все суспільне життя. Як свого часу казав батько грузинських реформ Каха Бендукідзе: «Просто треба робити. Не чекати. Очі бояться, руки роблять». На жаль, ми досі в очікуванні урядових реформ. За рік зроблено катастрофічно мало. Особливо нема чого коментувати чи оцінювати. Бачимо в основному декларації намірів на зразок Програми-2020. Будуть конкретні кроки – будемо оцінювати. Тут як в музиці: сфальшивив – знавці відразу це почують.

А завдання знавців – донести цю фальш до широкого загалу. Проте я впевнений, що у нас все вийде, і Україна перетвориться на сучасну, реформовану, заможну європейську державу. А через багато років історики напишуть: успішність реформ в Україні була наперед визначеною, адже замовником і головним виконавцем цих реформ було надзвичайно сильне громадянське суспільство.


0

1247