Варлам Мосідзе

Провідний експерт, керівник напряму «Медицина»

Реформа охорони здоров’я: на старті

20 січня новий міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі разом із столичним очільником презентував пілотний проект реформи медичної галузі.

Ще у листопаді минулого року Дорадча група з питань реформування системи охорони здоров’я оприлюднила проект Стратегії реформування, розрахованої на 2015-2025 рр. Наразі проект перебуває на стадії громадських обговорень. Тим часом МОЗ разом з КМДА розпочали реалізацію реформи в Києві.

Необхідність реформування системи охорони здоров’я назріла давно — це добре усвідомлюють не лише урядовці, але й пацієнти та лікарі. Але разом з тим, наміри уряду нерідко наштовхуються на скепсис, пасивний чи навіть активний опір. Основна причина цього — інерційність та нерозуміння механізмів впровадження змін.

Урядовці обіцяють до середини лютого представити на розгляд Верховної Ради пакет законів, необхідних для реалізації реформи. Але водночас визнають, що комплексної системи заходів наразі не мають, і як будуть здійснюватися окремі аспекти реформи, до кінця не відомо.
Втім, уже зрозуміло, що її наріжними каменями мають стати подолання корупції, децентралізація й оптимізація мережі медичних закладів. Але головне – кардинальна зміна принципів надання медичних послуг.

Орієнтація на результат

Система медичних закладів, що сьогодні діє в Україні, дісталася нам у спадок від СРСР. За 23 роки незалежності більшість радянських надбань були втрачені, а от недоліки залишилися. Це й надмірна бюрократизація, й застаріла технічна база, й нехтування інтересами пацієнта. В результаті значна кількість українців воліють або взагалі не звертатися за медичною допомогою, або ж звертатися лише у крайніх випадках — нерідко, коли вже запізно. А відтак, у нашій країні спостерігається один з найвищих у Європі показників смертності, захворюваності й інвалідності та найнижчий показник тривалості життя.

Одне з завдань анонсованої реформи — змінити цю ситуацію, запровадивши принцип орієнтації на пацієнта та результат. Тобто пацієнт матиме можливість самостійно обирати медичний заклад і лікаря, а кошти на лікування цього пацієнта спрямовуватимуться саме в обраний ним заклад. Водночас, за задумом авторів реформи, заробітна платня лікаря залежатиме від кількості прийнятих ним пацієнтів. Власне, від неї прибутки лікарів залежать і зараз, але вони, за винятком приватних лікувальних закладів, нелегальні, а офіційна заробітна платня мізерна. Знищити цю схему, запровадивши ринкові механізми й здорову конкуренцію, пропонують автори реформи.
Аби ці механізми запрацювали, необхідно, щоб у них були зацікавлені не лише лікар і пацієнт, але й адміністрація лікарні. В нинішніх умовах, коли менеджмент лікувальних установ призначається згори і зазвичай за корупційними схемами, це неможливо.

У якості позитивного прикладу вирішення цієї проблеми зазвичай згадують реформу охорони здоров’я в Грузії. Там державні медичні установи були продані на аукціонах у приватну власність. Крім того, приватні компанії збудували в країні сто нових сучасних клінік, отримавши натомість від держави право розпоряджатися коштами, які спрямовувалися для окремих груп населення.
Важко сказати, чи варто, враховуючи всі відмінності, застосовувати таку саму схему в Україні. Але механізми, які заохочували б керівництво лікарень і лікарів боротися за пацієнта, необхідні.

Як подолати корупцію?

Система охорони здоров’я вважається однією з найбільш корумпованих в Україні. Це й державні закупівлі ліків, і хабарництво при призначенні на посади — від міністерства до районних лікарень, і побори при лікуванні чи навіть консультуванні пацієнтів, у тому числі, за рахунок так званих благодійних внесків, і система кругової поруки.

Як влучно зауважив новий міністр, сьогодні в Україні держава закуповує медичні послуги, надає їх і сама ж здійснює контроль.

Саме на Олександра Квіташвілі, який кілька років тому реалізував грузинську реформу, покладають надії у питанні подолання корупційних схем експерти та громадськість. Однак цілком ймовірно, що найбільший опір реформам чинитимуть призвичаєні до корупційних схем чиновники й лікарі.

Основними чинниками корупції в лікарському середовищі є низький рівень офіційних доходів, відсутність, по суті, відповідальності та спонукання до корупційних схем з боку керівництва лікувальних установ. Тобто встановлення для лікарів офіційної заробітної платні, яка б відповідала досвіду, кваліфікації та докладеним зусиллям, а також загроза звільнення, а то й кримінальної відповідальності за хабар можуть якщо не цілком викорінити корупцію, то принаймні звести її на маргінеси.

Але є тут і ще одна загроза — до системи, що склалася, призвичаїлися не лише чиновники чи лікарі, а й пацієнти.

Зламати стереотипи

Наразі точно не відомо, за рахунок яких коштів при впровадженні реформи буде здійснюватися оплата за медичні послуги. Один із пропонованих варіантів — це страхові внески. За даними соцопитування, проведеного нещодавно інститутом Горшеніна, запровадження обов’язкового медичного страхування підтримують 44% опитаних. Відсоток досить значний, але це навіть не половина.

Ще з радянських часів у свідомості більшості українців вкорінився стереотип, що медична допомога є й має залишатися безкоштовною. Й платити страхові внески у розмірі 250-300 грн на місяць — саме такі програми сьогодні пропонують страхові компанії — для багатьох може стати занадто дорогим задоволенням.

Можливо, саме тому в Міністерстві від запровадження обов’язкового медичного страхування й вирішили відмовитися, про що 27 січня розповів О.Квіташвілі.

Схоже, реформа розвиватиметься за альтернативним обов’язковому медичному страхуванню варіантом — визначення так званого «базового пакету» медичних послуг, який безкоштовно зможуть отримати всі, хто їх потребує. За словами міністра, оптимальним для Україні може стати «мікс» різних джерел фінансування: державного бюджету, страхових внесків, цільових програм та місцевих бюджетів

Ймовірно, такий варіант дещо знизить соціальну напругу, яку б могло спровокувати впровадження обов’язкового медичного страхування. Але навіть при цьому, для успішної реалізації реформи необхідна широка роз’яснювальна робота серед населення з боку урядовців, волонтерів, ЗМІ. Причому роз’яснювати їхні права потрібно не лише пацієнтам, але й лікарям. Адже одна з причин, через яку медичні працівники можуть бойкотувати реформу, це страх, що, сьогодні майже всевладні, завтра вони можуть стати безправними. З боку ж законодавців у даному випадку необхідне забезпечення балансу інтересів лікарів, пацієнтів та контрольно-регулюючих органів.
Сьогодні нова українська влада отримала безпрецедентний мандат на проведення реформ. Але цей мандат не вічний, і тому реформи треба проводити рішуче. Реформа охорони здоров’я — одна з них. Адже рівень медичних послуг є одним із основних показників рівня розвитку держави.


0

1239