Віталій Петровський

PR та медіа-координатор

Пострадянські трансформації: приклад Литви для України

Литва одна з перших країн колишнього СРСР, починаючи ще з початку 90-х років минулого сторіччя взяла чіткий курс на всебічну інтеграцію країни в Європейське співтовариство. Ті сили, що прийшли до влади в Литві, зробили ряд радикальних кроків для проведення в країні реформ, зокрема щодо основних галузей: сфери управління державою, економічній сфері і в низці інших секторів.

Основне завдання поставлених цілей полягало в радикальній зміні тієї ситуації, яка склалася у сфері управління, у соціально-побутовому влаштуванні населення, та в економічному секторі за період советізації Литви. Перехід від планової економіки, від командно-адміністративної системи до умов демократичного суспільства, і верховенства ринкових відносин повинен був вивести Литву до складу рівноцінних партнерів європейських країн. Кінцевим підсумком проведених реформ повинна була стати повна модернізація економіки країни та підготовка Литви до вступу в Європейський Союз.

В якості основних напрямків було обрано такі сектори та сфери:

  • житлово-комунальне господарство;
  • адміністративно-територіальний устрій;
  • реформування системи місцевого управління;
  • реформування енергетичного сектора економіки;
  • кардинальні зміни в системі охорони здоров’я, освіти та соціального забезпечення громадян.

В якості невід’ємних супутників процесу реформування в країні повинні були бути проведені суттєві зміни в роботі органів внутрішніх справ, банківської сфери і в питаннях екології.

Основні цілі для початку реформування були вибрані не випадково. В якості пріоритетних напрямків уряд Литви для реформування обрало стан системи житлово-комунального господарства, систему адміністративно-територіального управління державою, реформу освіти та економіки. Поряд з цими головними цілями, паралельно планувалося реформувати систему охорони здоров’я, соціального забезпечення та армію. Велика частина змін повинна була торкнутися практично кожної сфери суспільно-політичного та соціально-громадського життя громадян країни, зрештою наблизивши Литву до європейського рівня.

Початок реформ по головним напрямкам

Найбільш цінний досвід, який Литва сьогодні може передати своїм сусідам і іншим країнам, стосується сфери житлово-комунального господарства. Країна, відразу після виходу зі складу СРСР в 1991 році зіткнулася з необхідність ліквідувати той спадок, який дістався сфері ЖКГ з радянських часів. Більшість об’ектів соціальної та житлової сфери перебувало в державній власності, тоді яка тільки 20-30% будинків знаходилось в приватній власності. Особливо це торкалось литовських міст. Основні кроки були зроблені в структуризації житлового фонду, приведення системи господарювання в житлово-комунальній сфері відповідно до європейських норм і стандартів. Першим кроком у цьому напрямку стала загальна приватизація житла, строки проведення якої були жорстко регламентовані. Велика частина житлового фонду сьогодні в Литві перебуває у приватній власності, включаючи багатоквартирні будинки. На протязі наступних років місцева влада за підтримки центрального уряду вжила ряд законодавчих кроків для прискореної модернізації технічної сфери житлового сектора, зумівши залучити для цих цілей не тільки значні державні асигнування, а й кошти громадян, гроші своїх та міжнародних інвесторів.

У Вільнюсі, наприклад, більше 97% житлофонду знаходиться в руках власників. Приватними стали генеруючі потужності, які подають тепло і воду в будинки та об’єкти соціальної сфери. Держава фактично пішла з цієї сфери, надавши населенню право самому піклуватися про своє житло, теплі і воді в квартирі. Поступово склався ринок надання комунальних послуг. Мешканці за все платять самі.

Надалі урядом Литви були закріплені на законодавчому рівні умови для розвитку фонду соціального житла, повномасштабної модернізації житлової інфраструктури. На сьогоднішній день сфера житлово-комунального господарства в Литві являє собою чітко налагоджений механізм, що працює самостійно без оглядки на державу і повністю забезпечує вирішення всіх проблемних питань у даній сфері.

Паралельно з реформуванням житлово-комунального сектора, в Литві набрала хід адміністративно-територіальна реформа. В якості основних цілей було заявлено про створення ефективної системи місцевого самоврядування на рівні сянюній. У більшості випадків наголос робився на створення ефективних механізмів контролю та аудиту місцевих органів влади, на створенні утворень субмуніціпального рівня. В якості основної діючої сили повинна була стати асоціація органів самоврядування. У більш розгорнутому, глибокому розумінні, адміністративно-територіальна реформа в Литві торкнулася питання представництва об’єднань громадян за територіальною ознакою в сянюніях, в інших представницьких органах місцевої влади. Більшість повноважень у сфері управління та адміністрування було передано на місцевий рівень, підвищивши ефективність і якість управління на місцевому, міському та селищному рівні. Єдиний рівень місцевих органів влади в Литві – це 60 муніципалітетів. При цьому вони трактуються однаково – не проводиться розходження між міськими і сільськими муніципалітетами.

Працюючи в сфері реформування системи місцевого самоврядування, литовська влада зуміла внести суттєві зміни в роботу муніципальної поліції, в роботу органів, які відповідають за освіту, охорону здоров’я та соціальний захист громадян на дрібному, муніципальному рівні. Одним з ефективних інструментів реформування місцевої системи управління, стала реформа системи господарювання. Істотно розширилися правові та економічні можливості для ведення бізнесу, скоротилося до необхідного мінімуму кількість контролюючих органів на місцях, підвищився авторитет муніципалітетів у сфері управління і координації бізнесу.       Муніципальні витрати на соціальне забезпечення сьогодні становлять приблизно 3/4 загальних витрат. Витрати на освіту –це приблизно 50% загальних витрат, але на соціальне забезпечення йде приблизно 15% загальних витрат. Крім того, муніципальні бюджети фінансують тільки основні послуги з охорони здоров’я. Інша значна частина муніципальних асигнувань, це десь приблизно 10%, використовується для виконання комунальних і транспортних послуг. Витрати на забезпечення громадського порядку та громадської безпеки орієнтовно складає приблизно 1% загальних витрат муніципальних бюджетів.

На фінансування дошкільних установ і шкіл йде 80% загальних державних витрат у цьому секторі, в той час як муніципальні витрати на прибирання територій, захист навколишнього середовища, вуличне освітлення та інші послуги у сфері комунального господарства становлять 100% загальних державних витрат у цьому секторі.

Система освіти в країні давно вимагала кардинальних змін, завдання яких полягало в переході від радянської, планової системи навчання дітей і подальшої підготовки фахівців до нових, європейським стандартів навчання. Сьогодні освіта стала доступною, підвищилася ефективність системи освіти та її якість. Почавши з реформування початкової школи, литовські чиновники поступово перейшли на перетворення системи вищої освіти в тісному контакті з Європейським Союзом.

На сьогоднішній день результати реформування системи освіти в Литві вже дають свої позитивні результати. Молодь країни має всі можливості отримати якісну освіту, як у себе в країні, так і вибрати для подальшої освіти будь-який європейський внз. Якість освіти в Литві сьогодні відповідає стандартам Європи і відповідає всім необхідним викликам сучасності.

Одним з важливих аспектів процесу реформування в Литві, є суттєві зміни у фінансово-економічному секторі економіки. Досягнуті успіхи в цьому напрямку сьогодні гідно оцінили провідні рейтингові агентства. Завдяки продуктивної та всебічної політики відкритих дверей з боку влади, в плані економіки та ведення бізнесу, країна стала привабливою для зарубіжних інвесторів.

В умовах постійно мінливого ринку, при наявності великої енергетичної залежності економіки, влада Литви зуміли створити сприятливі умови для повноцінного розвитку всіх секторів економіки. Ефективний розподіл бюджетних коштів, зрозуміла робота банківського сектору, дозволило успішно здійснювати намічені зміни практично у всіх сферах соціального та економічного життя Литви. За економічними показниками, за рівнем соціальної захищеності населення, станом системи охорони здоров’я та освіти, Литва сьогодні займає третє місце в Європі за якістю життя. За рівнем життя Литва має один із самих позитивних показників. В офіційній статистиці сьогодні існують два визначення бідності: абсолютна межа бідності і її відносна риса. Перша пов’язана з мінімальним прожитковим рівнем і на цей день становить 125 літів (близько 43 USD на грудень 2001 року), сьогодні цей показник значно вище. Відносна межа бідності визначається як половина від середнього показника витрат всього населення. За статистикою, в 2001р. відносна бідність досягала 16,8%, а сьогодні ці показники знаходяться на рівні 10-12%%. Але необхідно враховувати, що показник відносної бідності не відображає реального доходу або майна у населення. Найголовніше в державній політиці щодо бідності – це не перейти від мети зменшення числа бідних до політики зрівнювання доходів або майна.

У країні створені сприятливі умови для розвитку бізнесу, як одного з ефективних інструментів реформування економіки країни. Значно знижено податковий тиск на провідні сектори економіки. Приватне підприємництво отримало доступ до здійснення діяльності практично в усіх галузях економіки та суспільно-соціальному житті. У першу чергу це торкнулося зайнятості населення. Починаючи з 2003 року в країні намітився попит на робочу силу, що призвело до зниження рівня безробіття. Сьогодні рівень безробіття в Литві вважається одним з найнижчих в Європі і складає 8-9 %%.

Відмінним доказом ефективності засобів реформування в економіці стала стабілізація рівня росту ВВП, який продовжує залишатися вже досить довгий період на рівні 7-8 %%. З такими показниками в економіці, Литва міцно увійшла в число благополучних країн Європи, де спостерігається стабільність у сфері соціально-побутового забезпечення населення та спостерігається постійне зростання прибутковості економіки. Одним з основних джерел такого зростання було збільшення експорту на ринок країн Євросоюзу в 1,4 рази в порівнянні з доінтеграціонним періодом. Відповідно більше всіх від євроінтеграції виграли саме експортні сектори економіки країни.

Крім того, зменшення відсоткових ставок за банківськими кредитами в країні викликало зростання та поживлення в будівельному секторі. Слідом почалась активізація транспортної сфери у зв’язку з впровадженням європейської свободи переміщення товарів і людей. Нелегко довелося аграрному та харчовому секторах, але про негатив можна говорити тільки частково, тому що гроші з цих сфер перейшли в більш продуктивні, інші сфери економіки. Через високі стандартів ЄС постраждало виробництво. Проте в цілому економіка не відчула сильного удару – підприємства швидко переорієнтувалися ще до вступу Литви до Євросоюзу, а потім їх підтримали фонди ЄС.

Одним із показників успішності литовських реформ став перехід країні взимку 2015 року до зони євро. Литва стала останньою країною зі інших країн Балтії, в грошовий обіг котрих було введено єдину,європейску валюту. Реформа, яку країна почала проводити 10 років тому, збільшила фінансовий добробут країни: частка ВВП на одну людину зросла з 35% від середнього результату по ЄС в 1995 р до прогнозованих 78% в 2015 р. У квітні 2014 року середня річна інфляція в країні склала 0,6%, що істотно нижче цільового рівня інфляції в 1,7%.

В якості заключного етапу проведення реформ, у Литві кардинально змінилася робота поліції, робота міграційної служби. У відповідності зі стандартами НАТО підходить до завершального етапу реформа збройних сил країни, реорганізація прикордонної та митної служби.


0

2560