Олександр Носаль

Виконавчий директор, засновник

Олександр Носаль: Економія на демократії

Народні депутати – тягар на плечі платників податків чи рупор голосу народу? У світлі політики «затягання пасків» тема кількості народних депутатів розпалює жваву дискусію у медіа та серед простих громадян. Свою позицію з цього приводу нещодавно висловив спікер Верховної Ради – Володимир Гройсман. В інтерв’ю виданню «Преса України» він зазначив, що цілком доцільним буде скоротити кількість народних депутатів вдвічі, а пріоритетом зробити якість їх роботи.

Факти саботування засідань, бездіяльності у комітетах, кнопкодавства вже давно не є сенсацією для телекамер. І здавалося, скорочення кількості депутатів було б цілком доречним зменшенням державних витрат. Проте, чи доцільно економити на конституційних правах? (Ст. 5 Конституції України: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування»)

PrintЗдійснити таку «економію» можна виключно шляхом внесення змін до Конституції. Раніше повідомлялося, що Президент України Петро Порошенко підписав указ про створення Конституційної комісії. Її основними завданнями будуть узагальнення практики виконання норм Конституції України, збір пропозицій щодо її удосконалення, підготовка, обговорення законопроектів про внесення змін до Конституції. Проблема з фази обговорення рушила у напрямку вирішення, але процедура це доволі складна та й чи варта вона того?

На сьогодні ми маємо представництво одного депутата на 100 тис. населення України. У світовій практиці парламентаризму ці показники є значно вищими і при цьому кількість депутатів ніяк не гальмує розвиток демократії. Менше співвідношення можна простежити на прикладі США та Бразилії, проте це країни федеративного типу, а отже, гарно організоване місцеве самоуправління вирішує на локальному рівні значний спектр питань, що розвантажує парламент, і переводить у його компетенцію лише питання державного значення.

Якщо ж повернутися до українських реалій, то кожен депутат (особливо мажоритарник) доволі чітко розуміє потреби свого округу і повинен їх лобіювати у парламенті. Є ряд питань, які можна розглядати лише з подання народного депутата. Зі зменшенням кількості депутатів зменшиться і вірогідність того, що проблему буде вирішено взагалі. У результаті суспільно важливі питання будуть припадати пилом у шухлядах вхідної кореспонденції. Сповільняться і темпи законотворчої діяльності, вона і зараз не позбавлена паперової тяганини, а «економія на депутатах» призведе до зниження продуктивності роботи комітетів ВРУ та процедурних порушень під час прийняття законів.

До того ж, збільшується навантаження на одного депутата, як наслідок – формування апарату помічників, асистентів та заступників. І тут цифри економії постають доволі сумнівними, адже функціонування цих кадрів теж лягає на плечі платників податків. Замість дієвого вирішення питань ситуація ще більше ускладниться, бо «четвертий заступник третього помічника» проїдатиме бюджетні кошти без реального впливу на парламентську діяльність.

Зменшення кількості депутатів призведе до того, що буде обмежено можливість обирати та бути обраним. Тим самим окрім порушення ст.5 КУ («Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. { Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 5 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005, N 6-рп/2008 від 16.04.2008 }») відкриється реальний механізм формування однопартійності та узурпації влади. Доволі чітка алюзія на радянський лад, чи не так? Ідея економії державних коштів може вилитись у формування тоталітарного режиму.

Не варто відкидати і людський фактор, однією особою значно легше маніпулювати та тиснути на неї, отже, відкривається поле для корупції та зловживань службовим становищем. Чи є тоді сенс у реформі, якщо вона буде зведена нанівець засобами її досягнення?

Та й узагалі, якщо відходити від логіки чистої економії, то ідеальний парламент це той, де один депутат? Адже на нього витрат багато не треба, контролювати легше…А як же плюралізм думок, репрезентація інтересів різних груп населення, ліберальні цінності та верховенство права? Отже, засади демократії варті менше ніж витрати на її технічне утримання?

Виходить, що доволі сумнівна економія у порівнянні з можливими витратами. Якщо говорити про доцільність державної економії, то значно дієвіше скоротити держапарат в рази, і оптимізувати його функції. Крім того,  слід скоротити кількість міністерств, у нас їх набагато більше, ніж в розвинених країнах. А депутатам, навпаки, слід підвищити заробітну плату, стимулюючи, таким чином, прихід до парламенту незалежних, професійних парламентарів, а не кнопкодавів на утриманні олігархічних кланів!


0

12270